Як на Закарпатті нечесно заробляють

Події

Хто на Закарпатті заробляє на довірливих туристах, а хто потерпає від неякісних послуг і поганого іміджу — про це розповіли відомі в області гіди.

У нашому матеріалі — про найрозповсюдженіші на Закарпатті схеми наживи на туристах. Розкриваємо їх, аби убезпечити людей від туристичних псевдопослуг.
МЕД УСІХ КОЛЬОРІВ ВЕСЕЛКИ

…У кожного гостя сонячного Закарпаття бувала ситуація, коли, спостерігаючи з вікна машини чи автобуса безконечні стелажі з вином-грибами на трасі, якось таки не втримався, та й купив. До прикладу, пляшчину вина – таку, знаєте, у пет-пляшці з-під якоїсь там “Поляни Квасової”. А вдома, зібравши за столом рідню, розлив червону рідину з сильним ароматом у келихи, сказав “Будьмо, гей!”, випив – і з того часу зарікся більше закарпатського вина ніколи не купувати, не пити самому й іншим не радити. “Бо то така бурда, куме, що після того два дні голова болить!”

І то, звісно, не кум винуватий, і не наш сердега-турист, і навіть не закарпатське вино — бо те, що зазвичай продають у цих пляшках на трасах, з вином спільного має мало. Ну, але осад лишається. Щоправда, не матеріальний, а на душі.
Але не тільки у гостей сонячного Закарпаття бувають такі трафунки! Й у жителів також. От зі мною, наприклад, сталося — дала себе вмовити спробувати кольорового меду. Це особливий вид карпатського меду, такий, знаєте, зовсім не мед (попри надпис на 100-грамовій баночці), назвімо його фарбованим сиропом (маю надію — цукровим). Найбільше цього різнокольорового меду чомусь продають на Міжгірщині, коло місцевих топових туроб’єктів — як-от озеро Синевир чи водоспад Шипіт, або ж Центр реабілітації бурих ведмедів. Турист тут масовий, а значить — неоране поле для маневрів місцевих горе-цілителів, які, розклавши на своїх ятках цей різнокольоровий мед, обіцяють вам гори здоров’я — тільки таку баночку купіть. Наприклад, із хвойним медом — це така зелена рідина, всередині якої для заманухи плаває гілочка смереки. От купіть — і будуть вам ліки від безсоння, кашлю чи для потенції (це хто на що хворіє).

Я — із тих місцевих жителів, які знають, що у меду є колір (наприклад, майже прозорий він — з акації, золотистий — з липи, чи темно-брунатний — з гречки), але він не може бути зеленим, кольору газону. То купити б таке не наважилася. Але оскільки стою біля ятки, роблю фотографії, то й продавщиця мої активні дії розцінює як зацікавленість товаром, і – швидко так баночку розкрутила, та й мені на руку ляпнула зеленої рідини, мовляв, пробуйте, дорогенька, це ж просто еліксир! Моє “ні” очевидно, прозвучало не надто твердо — і я мусіла злизати із зап’ястя той “мед”. Уже за півхвилини його хотілося запивати й запивати водою, бо в горлі дерло, а післясмак харчового барвника не забивався нічим.
Баночки із зеленим медом я, звісно, не купила. Зате під час наступної своєї поїздки на Міжгірщину — під час щорічного фесту на Синевирі — бачила, як жінки та чоловіки різного віку брали їх як сувенір із Закарпаття, по 35 гривень за штуку чи чотири на 100 гривень. Мене це обурило, і я спробувала біля однієї з таких яток провести роз’яснювальну роботу. Жіночка-торговка мене обірвала швидко і безцеремонно, так же швидко відштовхавши від свого столика й товару. Її наполегливу пораду “краще йти” я сприйняла з розумінням. Але зрештою, відчуваючи деяку провину перед туристами, яких розвели на оці баночки (а скількох іще розведуть!), вирішила розпитати у знайомих гідів про те, які вони спостерігали на Закарпатті різновиди “розводняку” для туристів — і як з ними боротися.

ЗЕЛЕНУВАТИЙ СМЕРЕКОВИЙ МЕД ІСНУЄ, АЛЕ ДОРОГИЙ І РОЗХОДИТЬСЯ ЛИШЕ ПОМІЖ СВОЇМИ

— Оскільки мед — це продукт, який чи не найчастіше купують як сувенір, то фальсифікацій багато, і часом люди самі на них провокують, – каже Сергій Прокоп. – Тренд травневих свят — коли приїздять туристи і хочуть купити акацієвого меду. Я завжди розказую туристам, що треба спостерігати за природними періодами: 1 травня меду з акації в природі бути не може, бо вона зацвіте тільки в десятих числах, тобто свіжий акацієвий мед ви можете попитати у пасічників десь так на початку червня. Усе інше, що вам продали — це, м’яко кажучи, не акацієвий мед. Ну, і ще була у мене історія. Привів якось туристів на пасіку до відомого бджоляра, вони у нього акацієвий мед замовили — а дядько жартує, мовляв, добре, зараз я до своїх бджіл піду й скажу їм: ти сьогодні й ще два дні поспіль сідай тільки на акацію, от щоб ні на чебрець, ні на які інші трави — ні-ні, бо у мене тут туристи хочуть чистого акацієвого меду. Це справді можливо, тільки якщо пасіка стоїть біля акацієвої галявини, бо бджола сідає, на що хоче.
Продукт, який продають туристам як смерековий мед у Карпатах, каже Прокоп, у маленьких баночках зеленого кольору — тут теж не треба бути академіком, аби розуміти, що це — фальсифікат: цукровий сироп із барвником. Хоча можна працювати й на совість, з молодих пагонів хвої справді роблять сироп, він дуже помічний від кашлю, але він жовтуватого кольору, а не яскраво-зеленого.

А зеленуватий смерековий мед теж буває — його збирають бджоли під час цвітіння смереки, він є не у всіх бджолярів, він дуже цінний для людини, тому продають за великі гроші й тільки для своїх — бо його дуже мало. Тобто баночка такого меду не може коштувати 45 гривень.

ІСТОРІЯ ПРО ШНУРОК І ПАРКОВКУ ЗА 50 ГРН

— Мене ще в минулому сезоні (а в цьому сезоні це повторилося!) обурило виникнення так званих сезонних парковок у місцях скупчення туристів, таких, як, наприклад, озеро Синевир чи водоспад Шипіт, або Долина нарцисів, – розповідає закарпатський гід Максим Адаменко. – Зараз цей метод заробляння швидких грошей активно використовують на Синевирі. Отож, лайфхак: як заробити мільйон за літо. Домовляєшся з місцевою владою, наймаєш двох-трьох працівників (хлопці з сусіднього села), купуєш десять метрів канату, прибиваєш на дорозі, що веде до озера, два кілки. Готовий “шлагбаум”. Для того, аби хтось зі своїм автобусом за нього проїхав і запаркувався, мусить заплатити 50 грн. Платиш — тоді один із хлопців цей “шлагбаум” підніме і тебе пропустить. Навіть тобі квитанцію дадуть, яка засвідчить, що ти скористався послугами паркування! Хоча розумієш, що це просто надрукований папірець.

Зі слів Максима Адаменка, усі цим активно обурюються — але результатів це не дає ніяких, “парковка” працює далі.
— Ти щоразу, платячи за це місце для авто, почуваєш себе, як Кіт Базиліо, з яким Аліса поділила 5 монет за принципом: собі – чотири, йому — одну, – каже Максим. – Бо по-перше, це таки найдорожча парковка на Закарпатті, а по-друге, вона не облаштована зовсім — там нема відведених місць для авто, не зрозуміло – хто тобі надає ці послуги з паркування — чи то Нацпарк, але чи має він на це юридичне право? Якщо ні, то чому тоді беруть гроші — і чому саме 50 грн? Питань, словом, маса. І наразі — без відповідей. Хоча вони гравцям туристичного ринку дуже потрібні, – каже Адаменко.

Цікаво, що два роки тому на Закарпатті схожа ситуація спричинила скандал. Це було в 2016-му, коли в Долині нарцисів в урочищі Кіреші дорожники зробили шматок асфальтової дороги на під’їзді в Долину. Там одразу ж організували стихійну парковку, з кожного авто брали по 15 грн. Активісти зафільмували дивних паркувальників без розпізнавальних знаків, зчинили шум, поліція навіть відкрила провадження — втім, пошуміли-погули, а через місяць уже інші активісти фіксували цих же паркувальників у долині. Сезон там, щоправда, короткий, лише друга половина весни, тому питання стихійної парковки в Долині нарцисів з’являється й зникає щороку – разом із цвітінням там ендеміків і напливом туристів.

Втім, за цей для нас із вами короткий час хтось встигає добре заробити. Особливо, якщо – згідно з офіційними цифрами, – щорічно Долину нарцисів відвідує 10 тис. туристів.

ЛІКНЕП ТУРИСТАМ КРАЩЕ ПРОВОДИТИ В АВТОБУСІ, БО ЩЕ ПОБ’ЮТЬ

Втім, боротися на місці з такими горе-представниками турбізнесу — справа марна. Інколи це собі дорожче, продавці реагують агресивно, можуть привселюдно й матюків нагнути.

Гід Олена Кудря каже, що має за принцип завжди розповідати своїм туристам про те, як і де їх можуть обманути, – ще по дорозі, в автобусі.
— Мої туристи мені дорогі — в тому сенсі, що люди, які отримали якісні послуги, переважно повертаються вдруге, тому я своїх туристів від таких горе-продавців оберігаю. Але тут треба бути й самій дуже обережною, бо як хтось із жіночок таки захоче купити того меду, – аби вони себе також не відчували, м’яко кажучи, нерозумними. Разом із тим, я розумію, що місцеві також хочуть заробити на туристах, тому дію за принципом: хай заробляють, але не на моїх. Тому я зі своїми клієнтами дорогою завжди ділюся лайфхаками. Щодо меду, наприклад: я тут живу і маю знайомих пасічників, вони розповідають – що в цьому році добре цвіло, що варто купувати, а що ні. Наприклад, у 2019 майже нема акацієвого меду: вона цвіла, але йшли дощі, бджоли не літали, тому не купуйте акацієвий мед цього року.
Або ось карпатський чай — теж популярний сувенір. На розкладках продавців — збори минулого року, бо цьогорічні трави тільки збираються і сушаться. Тому попереджаю людей, що пакетик треба відкрити: якщо він має стійкий сильний запах — значить, цей збір оброблений ароматизатором.
Ну або бриндзя — ще один популярний сувенір, якого туристи купують багато. Але бриндзя є овеча – корисніша й дорожча, а є з коров’ячого молока, котра має м’якший смак, не така різка – й дешевша. Для того, аби допомогти відрізнити одне від іншого, користуюся порадою колеги, якось підслухала геніальну фразу: “Якщо ви почуєте в бриндзі такий шкарпетковий аромат — знайте, це — овеча, а якщо пахне молочком — то це коров’яча”.
Ще один спеціалітет — карпатські гриби. Також мало хто здогадується, що все те, що ви бачите в банках — це, як правило, урожай позаминулого ще року. Знаючи, що на Закарпатті — не сезон грибів, не раджу їх купувати.
Ну й вино, ще один тренд. У горах багато продають закарпатського вина, але там нема виноградників, тільки полонини. Тому раджу туристам купувати вино в тому регіоні, де бачать виноградники з вікна автобуса. Дуже обережно раджу куштувати вино на замках, бо часом перший поганий смак переб’є апетит, і турист більше закарпатського вина — вже справжнього – куштувати не захоче, – каже гід.

НЕМА СУВЕНІРІВ – Є ФАЛЬСИФІКАТ

Олена Кудря каже, що фальсифікат на туристичному ринку викликаний кількома факторами.

— Найперше — багато туристів, є попит, а цей попит не вдоволений пропозицією, тому й смерековий мед у баночках піде. Туристи — це такий народ, що в якості сувеніру тягнуть усе підряд. Усі знають історію з камінчиками з Колізею (їх туди вантажівкою напередодні завозять, а за день туристи їх розтягують, з такими темпами саму споруду вже давно б розтягли на камінчики).
У мене були випадки, коли з Карпат везли смереки. Жіночки висмикують їх із ґрунту на зупинці при гірській дорозі, замотують у вологу ганчірочку й везуть, щоб посадити на дачі. Якось обслуговувала білоруську групу, вони під Новий рік в Ужгороді шукали, де купити смереку — причому, з чеком, бо їм через кордон везти. Купили в квітковому магазині — були такі щасливі, що не передати словами!

— Насправді це все — проблема відсутності закарпатського сувеніра.
Сувенір — це щось на пам’ять. Колись в області були цехи — різьби по дереву, плетіння, гончарний, ткацтва, переробки вовни… Зараз цього нема. Справжній закарпатський сувенір — це лоза в Ізі, плетиво з кукурудзи від ромів, в угорських селах ще є залишки ткацтва, дуже добре продаються їхні ткані “покрівці”. Але це — мізер. Здебільшого, усе те, що на розкладках — одноманітне, і вироблене не тут. Це велика ніша на ринку, і я дивуюся, як її досі ніхто не заповнив. А відсутність якісних місцевих сувенірів, власне, й породжує усі ці зелені меди.

СКАРГ ВІД ТУРИСТІВ — ДУЖЕ МАЛО

А насамкінець розповімо – «куди звертатися, якщо вас ошукали». Про це питаємо у головного чиновника з туризму на Закарпатті Дениса Мана (очільник департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської ОДА).
— У нас діє Обласний контактний центр – установа, яка приймає дзвінки та повідомлення в мережі від громадян та організацій і передає їх на розгляд компетентним органам влади, – каже Денис Ман. – Номер гарячої лінії Центру безкоштовний і єдиний для усіх видів звернень: 0-800-501-484.

Наш департамент економічного розвитку й торгівлі також працює з Центром і реагує на звернення, що надходять. Однак хочу наголосити, що звернень безпосередньо від туристів у нас дуже мало, здебільшого ми опрацьовуємо звернення громадян із питань ціноутворення на ринку, скарги, пропозиції щодо покращення економічної й соціальної ситуації тощо. Разом із тим, в Україні останні два роки ми чуємо, що послуги, надані туроператорами і турагентами, нерідко є предметом невдоволення туристів та туристичних груп. Зі скаргами звертатися необхідно до того органу, який контролює діяльність учасників туристичного ринку. У випадку з туроператорами таких органів є кілька, але найбільш фаховими і тими, які володіють справді потенціалом та інструментами впливу, є орган ліцензування туроператорів – Міністерство економічного розвитку і торгівлі, а також орган, що опікується питаннями захисту прав споживачів — Держпродспоживслужба.

— За скаргою туриста факт порушення перевіряє спеціальна група фахівців, до якої входять представники цих двох організацій. У разі виявлення грубих порушень туроператором умов діяльності, його може бути позбавлено ліцензії. Орган захисту прав споживачів також реагує на звернення щодо якості будь-яких інших послуг і товарів, які придбає покупець, – каже Денис Ман.

Крім того, чиновник радить звертатися ще й в обласне управління туризму і курортів.

— Наш номер – незмінний ось уже чотири роки: 0312 61 44 11. Фахівці готові надати консультацію з усіх питань, які турбують наших гостей, завжди намагаємося на них оперативно відреагувати з тим, аби перебування туристів на Закарпатті було максимально комфортним.

Добавить комментарий